Сьогодні субота, 25-ого жовтня, і незважаючи на те, що осінь вже почалась офіційно більше місяця тому, я відчуваю, що справжня осінь настала сюди, до Каліфорнії. Небо біле, листя дерев рухається обережно, не поспішно, але все одно лінії повністю змінюють колір. Повітря свіже, і я вагатимусь, чи залишитись вдома, чи вийти надвір, щоб знайти якийсь захований червоний листочок, щоб зібрати його та показати іншим як трофей вихідних. Поки що я вдома, треба практикувати давальний відмінок і планувати, що ми робимо ввечері і завтра. Список довгий та амбіційний: приготувати щось новенького, якщо можливо, разом з подругою (так цікавіше), прочитати e-mail, який не встиг подивитись протягом тижня, зайнятись спортом, погуляти з малишком, прибирати тут і там, вивчити деякі курси…

Почнемо з давального відмінка:
Давальний відмінок для позначення непрямого додатка, для вираження віку (мені 20 років..), безособовий стан (мені холодно, сумно, весело..), декілька прийменників (завдяки, всупереч, наперекір). Декілька дієслів теж вимагають давального відмінка… допомогти, дякувати, радити, довіряти… і дивно… заважати теж. Я хотів згадати про те, що мені здається, що давальний відмінок дуже альтруїстичний, можливо, найальтруїстичніший відмінок… всі дієслова, які я згадував, вони змушують нас думати про інших. Це не інструментальний відмінок (переважно для демонстрації співпраці), ні знахідний відмінок (для отримання), ні називний відмінок (так просто). Давальний відмінок вчить нас, що краще давати, ніж отримувати, допомагати, ніж отримати допомогу, але… теж доводить, що обидва важливі, і жодне не існувало б одне без одного.
Гаразд, тоді я піду зараз пошукати той листочок і покажу його іншим.